Якби альтернативна комедія 1980-х мала власного пророка – ним був би Олексій Сейл. Народжений у Ліверпулі, він став своєрідним обличчям епохи й залишився її в’їдливим коментатором на довгі роки. Агресивний у манері, зухвалий у темах, він ламав стандарти ще до того, як це стало модним. Далі – на liverpool-trend.com.
Коріння і радикальні погляди: хто насправді такий Олексій Сейл
Олексій (за вимовою ближче до російського еквівалента – Алексєй) Давидович Сейл народився 7 серпня 1952 року в Енфілді, одному з районів Ліверпуля, у родині з доволі нетиповими для Британії поглядами. Його батько був англійцем, працівником залізниці, а мати – литовською емігранткою, яка працювала клерком у тоталізаторі.
Ім’я було дане майбутньому актору з ідеологічних міркувань. Батьки були переконаними комуністами, що відбилось і на вихованні. У дитинстві він не їздив до Блекпулу чи на Корнуолл, як інші діти, – їхні родинні відпустки проходили в тракторних цехах Латвії. І вже тоді, серед болтів і індустріального гуркоту, майбутній комік вчився дивитися на світ з іронією.
Навчання Олексія живопису в престижній Chelsea School of Arts не зробило з нього художника, але загартувало нестандартне мислення. Після кількох підробітків і короткого періоду в кабаре-групі Олексій повернувся до Лондона і став першим ведучим новоствореного Comedy Store – сцени, з якої почався прорив британської альтернативної комедії. Його стиль був безжальний: якщо комік провалювався, Сейл буквально виганяв його зі сцени за допомогою гонга.
Телебачення вперше помітило його в 1980-му, у передачі Boom Boom… Out Go The Lights, але справжній прорив стався двома роками пізніше. Його поява в документальному фільмі про Ford Cortina вже дала зрозуміти – це не просто смішний хлопець, це новий тип виконавця, який не боїться заходити на територію інтелектуальної критики. І хоча він почав у провальному шоу, уже восени того ж року глядачі побачили його в культових The Young Ones, де Сейл створив цілу галерею східноєвропейських образів, зокрема орендодавця Єжи Баловського.
Комедія Сейла – це поєднання грубого клоуна і філософа на мінному полі. Він вмів висміяти і телебачення, і Маргарет Тетчер, і самого себе – з однаковим запалом. Але в основі завжди залишався хлопець із Ліверпуля, який відмовився жити за правилами старого світу й створив власний – гучний, небезпечний та неймовірно цікавий.
Політичне хуліганство й акторські перевтілення
Олексій Сейл ніколи не шукав компромісів – він атакував культуру з усіх боків, наче партизан на фестивалі добрих намірів. Почав із телевізійного шаленства Whoops Apocalypse – сатири на ядерну істерію та геополітичне божевілля, де британські політики виглядали як герої коміксу в стані нервового зриву. Далі були The Supergrass – поліційна пародія з нальотом абсурду, та культовий Didn’t You Kill My Brother?, де Сейл зіграв двох братів-близнюків: одного – реформатора, іншого – рецидивіста. Це був коктейль із Брехтівської драми, соціального реалізму й лондонського гротеску, який і смішив, і лякав.
На BBC2 Олексій отримав шанс говорити від свого імені – і скористався ним на повну. Alexei Sayle’s Stuff, The All New Alexei Sayle Show, Merry-Go-Round стали справжньою ареною для ідеологічної боротьби. Стендапи перетікали в скетчі, ті – у пісні або пародії, а все це разом – у сатиричний маніфест. Він висміював споживацтво, расизм, військові авантюри й навіть власну участь у шоу-бізнесі.
Хоч актора вважали телевізійним радикалом, кінематограф його не оминув. У Gorky Park (1983) Сейл зіграв радянського кілера – із серйозним обличчям і холодними очима. А в Indiana Jones and the Last Crusade (1989) з’явився в образі скупого портового працівника. Поява була коротка, але з тих, що запам’ятовуються. У культовому Doctor Who ліверпульський комік постав як політичний лідер з амбіціями, що межують із диктатурою, а в The Gravy Train – висміював євробюрократію ще до того, як це стало мейнстримом.
Сейл не просто з’являвся у фільмі – він змінював сприйняття стрічки. Кожна роль, навіть другорядна, ставала носієм ідеї. Він вживався в образ так, наче намагався розібрати систему зсередини, прикидаючись її частиною.
Від «ричущого коміка» до письменника-сатирика
Олексій Сейл – автор кількох іронічних книжок, серед яких збірки оповідань Barcelona Plates та The Dog Catcher, роман Overtaken і автобіографічна трилогія, де перша частина мала назву «Сталін з’їв моє домашнє завдання». Там Сейл зберігає свою звичну отруйну дотепність, але через спогади про дитинство в комуністичній родині.
Його музичний сингл Ullo John! Got a New Motor? потрапив у 15-ку кращих британського хіт-параду, ставши своєрідним курйозом у жанрі – це було поєднання абсурду та сленгу. Проте згодом Олексій усе рідше з’являвся на сцені, а писати став «цікавіше й тихіше», як він сам зізнається.
У наш час Сейл – завзятий велосипедист, який активно закликає до використання екологічного транспорту. Також він критик полювання на лисиць і досі яскравий мислитель. Його інтелектуальну сатиру іноді не сприймали в самій Британії.
«У Франції мені б уже дали медаль», –
каже він, і важко з цим не погодитись.
