Чи є в Ліверпулі лялькові театри? Наскільки розвинене це мистецтво? Яка вистава є найпопулярнішою? Яка її історія? Поговорімо про це на liverpool-trend.com.
Хто ставить лялькові вистави в Ліверпулі?
У Ліверпулі є театри, які можуть ставити лялькові вистави час від часу. Деякі з них мусили зачинити свої двері через низький попит на вистави такого роду. Спеціалізованих театрів такого типу бракує, хоча все може змінитися з часом. Ось деякі з таких культурних осередків, які працюють зараз або працювали на початку 20 століття:
- The Epstein Theatre. Це театр, який пропонував широкий спектр вистав, включаючи лялькові. Він розташований на Ганновер-стріт у центрі міста. На жаль, 30 червня 2023 року після рішення міськради про припинення фінансової підтримки цього закладу, театр було зачинено.
- Unity Theatre. Це інноваційний театр, який також включає лялькові вистави у свою програму. Місце його розташування – на Hope Place.
- The Lantern Theatre. Це невеликий театр на Blundell Street, який час від часу представляв лялькові вистави серед інших видів такого мистецтва. Його теж було зачинено – очевидно, через неприбутковість, а сталося це ще у 2016 році.
- Puppetuity. Це невелика компанія, що пропонує лялькові вистави, майстер-класи, виготовлення ляльок і консультації з лялькового мистецтва.
- Headstrung. Ця ліверпульська лялькова компанія, заснована у 2012 році, спеціалізується на лялькових кабаре й інтерактивному вуличному театрі. Вистави характеризуються досить гострими гумористичними елементами – глядачі буквально весь час тримаються за живіт. Артисти гастролюють зі своїми роботами по всій Великобританії, виступаючи на відкритих заходах, фестивалях мистецтва та лялькового театру, а також у нічних кабаре.
З історії лялькових вистав у Британії
Коли в Британії почали ставити лялькові вистави, ніхто достеменно не знає. Однак є підстави вважати, що в 14 столітті вони вже існували. Особливо популярними були рукавичні, або ручні, ляльки, зовсім маленькі за розмірами. Їх активно використовували мандрівні менестрелі та інші середньовічні артисти.
У 14 столітті в Англії було поширене слово “маріонетка”, яке зустрічається в літературі письменника Чосера. А також у “Романі про Олександра”, рукописі 14 століття, ілюстрованому зображеннями лялькових вистав у рукавичках. Вони відбувались у будочках, подібних на ті, які зараз застосовуються для шоу “Панч і Джуді”. У ту пору лялькові вистави ґрунтувались на біблійних історіях, а також на міфах Греції та Риму.
У Лондоні лялькові вистави відбувалися принаймні приблизно з 1600 року. Це було, наприклад, на Ярмарку Варфоломія в Смітфілді й деяких інших місцях. Лялькарі, щоб заробити собі на життя, гастролювали по всій країні. Особливо вигідно було виступати перед заможними родинами.
Про маріонеток згадував Шекспір, а також герцогиня Саффолк, яка зафіксувала, що платила гроші двом лялькарям. У 17 столітті по Британії подорожували з виставами колективи італійських артистів із ляльками. Вони грали на ярмарках і ринках, використовуючи маріонеток, керованих за допомогою ниток або прутів.
У той самий період фігурували біблійні вистави, наприклад “Йона і кит”, в одній з них є Диявол. Духовенство тоді для проповіді християнства використовувало аніматорів. Лялька Диявола могла бути провідною дійовою особою, саме вона дозволяла подати повчальні уроки. Іноді для демонстрації небезпеки пекельного вогню використовували феєрверки. Очевидно, вони лише лякали, але не були небезпечними для глядачів.
Лялькарі також ставили версії популярних створених у той час п’єс, могли обіграти історичні або сучасні події за участю відомих постатей, таких як Гай Фокс. У момент релігійних і політичних потрясінь у Ліверпулі, як і в іншій частині Англії, театри закрили, але лялькові вистави дозволялися. То був період процвітання цього виду мистецтва! Переважно використовували рукавичні ляльки, хоча були й тіньові.
Punch & Judy
Найвідоміша вистава в Ліверпулі – Punch & Judy. Що про неї відомо?
17-19 століття
Коли Карл II повернувся до Англії після закінчення Другої англійської громадянської війни, сюди приїхали артисти з Європи, зокрема й лялькарі. Вони привезли з собою персонажа, створеного за мотивами італійської комедії. Звали його в італійському оригіналі Пульчінелла, а в Англії – Панчінелло, та це ім‘я згодом скоротили до Панча.
Уперше в Англії “Панч и Джуди” поставили в 1662 році. Спочатку виставу зробили в наметі, а не в будці, як зараз. Того ж року виставу показували у Вайтхолі для короля. Ляльковий театр став доволі модною розвагою навіть для дорослих, а не лише для дітей. Іноді маріонетковий театр використовували для сатири на відомих людей.
У 1770-х роках з’явилась нова хвиля європейського театру ляльок. Італійські трупи ставили комічну оперу, п’єси у стилі дель арте за участю Арлекіна та Коломбіни. Були запроваджені швидкі перетворення декорацій. У цей же період з’явився театр тіней. Маріонеткова версія “Панча” постійно оновлювалась. Рукавична стала звичною в пересувних кіосках.
У 1850-х роках шоу Punch & Judy втратило популярність, але наприкінці століття їхня популярність знову зросла завдяки збільшенню кількості вільного часу в багатьох людей. Спектакль ставили на вечірках і світських заходах, а також на вулицях і на морському узбережжі, на пляжах або на приморських пірсах.
Італійські маріонетки синьйора Брігальді в той період мали великий успіх, вони грали в Манчестері й Ліверпулі. Однак у 1860-х роках часи постійних маріонеткових вистав минули, натомість популярність отримали мандрівні маріонеткові вистави у виконанні сімейних труп.
Ближче до наших часів
До 1970-х років у Ліверпулі на перехресті Сент-Джонс-лейн і Лайм-стріт постійно ставилось шоу “Панч і Джуді”. У певний момент воно переїхало на Вільямсон-сквер, а потім – в Альберт-док.
Великий внесок у ліверпульську версію вистави зробили Річард Кодмен і його батько Джон. Це була родина ромського походження, яка любила лялькове мистецтво. У молодому віці Річард хотів дослідити країну, тому вирушив у мандрівку, виступаючи в різних місцях із собаками та ляльками.
Ентузіаст Річард збирав корчі, щоб вирізати з них традиційних персонажів шоу Панча і Джуді. Велика кількість із цих ляльок стала належати його нащадкам. Тоді Кодмен став давати лялькові вистави на пляжі. Використовував він і рукавичних ляльок. У Ліверпулі він опинився в 1860-х роках, де звернувся в міську раду з проханням надати дозвіл на публічні вистави. Ліцензію йому охоче надали, бо ідея своєї традиційної вистави “Панч і Джуді” в Ліверпулі була чимось новим. Також активісту театру ляльок дали постійне місце у “Квадранті”, розташованому на площі святого Георгія навпроти фасаду вокзалу на Лайм-стріт. А наприкінці 1960-х років через жвавий рух у цьому місці довелося перенести шоу на новий майданчик у “Плейхаусі” – театрі, розташованому по сусідству.
Коли Річард у 1909 році помер, справу продовжив його син, Річард Кодмен II. До 1920-х років вистава стала вельми популярною, своєрідною візитівкою ліверпульського життя. Місцевий скульптор Тайсон навіть вирізьбив новий ляльковий будиночок. У 1922 році новий мініатюрний театр був офіційно представлений Річарду.
Сценарій для вистав був традиційним, за винятком того що змінювались деякі персонажі й теми, характерні для того чи іншого часу. Серед них – лялькова версія Кена Додда. До 1970-х сюжет був досить жорстоким: побиття дружин і дітей, брутальний поліцай, повішення, переслідування, зустріч з Дияволом, сцена з привидом… І все це – мила сімейна розвага! Але очевидці зазначають, що це було жваво, смішно та захопливо.
