Echo & the Bunnymen – музичний гурт з Ліверпуля, створений у 1978 році. За перші роки свого існування він перейшов від постпанку до музичних експериментів у галузі неопсиходелії та готик-року. З виходом кожного нового альбому гурт помітно розвивався, розширюючи горизонти постпанку, що викликало захоплення шанувальників цього жанру. Далі – на liverpool-trend.com.
Початковий етап
Це був захід сонця першої хвилі панку, який прийшов на зміну британському мерсібіту 60-х. У вересні 1978 року вокаліст Іен Маккалох, басист Ліс Паттінсон і гітарист Вілл Сержант об’єднали зусилля, створивши свій унікальний музичний колектив. Самі його члени називали ще одного повноцінного учасника – драм-машину Echo. Безсумнівно, її роль була важлива, інакше марка машини не з’явилася б на першому місці в назві гурту. Зважаючи на те, що попередній досвід вокаліста був не надто вдалим, самі учасники не могли ручатися, що їхній задум має майбутнє. Однак у цьому випадку всі “інгредієнти” були ідеально підібрані, і магія народження Echo & the Bunnymen почалася.
Уже в листопаді колектив вперше з’являється на сцені ліверпульського клубу Eric’s. Це особливе місце – тут збирається вся прогресивна молодь, тут відбуваються концерти всіх альтернативних гуртів, що поважають себе. Echo & the Bunnymen зіграла лише одну пісню, але вона мала успіх. Можливо, саме тому незалежний ліверпульський бренд Zoo пропонує колективу співпрацю. Так було записано перший сингл – “Pictures on My Wall”, після якого популярність групи виходить за межі регіону.
У 1979 році з цими музикантами через дочірню компанію Korova укладає контракт велика корпорація Wea, і це був справжній тріумф. Водночас драм-машина Echo вирушає на пенсію, а її місце займає людина – професійний барабанщик Піт де Фрейтас.
Пік популярності
У середині 1980 року з’являється другий сингл гурту, і в цей же час вмирає Іен Кертіс, вокаліст постпанківського гурту Joy Division. Це зіграло свою роль – колеги Кертіса обрали інший музичний напрямок, тому любителі трагічного постпанку звернули увагу на Echo & the Bunnymen.
Справжня популярність приходить до гурту після видання другого альбому “Heaven Up Here”. З ним Echo & the Bunnymen потрапили на десяту сходинку британських хіт-парадів, а композиція “A Promise” досі вважається одним із їхніх найкращих синглів.
У червні 1982 з’являється ще один неповторний трек – “The Back of Love”, а також колективу вдається виступити на відомому фестивалі WOMAD. У гурту з’являється безліч фанатів, які з нетерпінням чекають на видання нових альбомів, і учасникам не залишається нічого іншого, як створювати та публікувати свіжі композиції. Echo & the Bunnymen успішно гастролюють не лише у Великій Британії – їхні концерти проходять у Японії, США, країнах Європи.
1984 року виходить альбом “Ocean Rain”, і це, на думку багатьох критиків, – головний шедевр колективу. На цьому релізі Echo & the Bunnymen показали все, на що здатні – тут і чудові басові партії, і відмінний вокал, і професійні аранжування. Ще одна перевага цього альбому – наявність оркестру. Так, саме так, гурт просто взяв і запросив справжній оркестр із 35 осіб, що не могло не позначитися найкращим чином на якості музики.
Розпуск і реформування
Після Ocean Rain з колективом трапилося те, що нерідко відбувається з багатьма визначними групами – вони перестали давати собі об’єктивну оцінку. Вони, як казали в Ліверпулі, “вирушили на Південь”, тобто в бік мейнстриму.
Починають змінюватися стосунки як усередині Echo & the Bunnymen, так і навколо них. Колишні, дещо ексцентричні та дуже активні менеджери йдуть, а їм на зміну приходять міцні, солідні менеджерські контори з Лос-Анджелеса. На жаль, це негативно позначається на гурті – мегахіти та грандіозні проєкти змінюються втомою, депресією, бездіяльністю.
Можливо, Іен Маккалох почав розуміти, що колектив вичерпав себе, тому він робить рішучий крок – у 1988 році йде з групи, плануючи розпочати сольну кар’єру. На його місце беруть співака родом з Ірландії – Ноела Берка. У 1989 році в аварії гине барабанщик Піт де Фрейтас, але учасники, що залишилися, не бажають визнавати поразку і запрошують Демона Ріса. По суті, від Echo & the Bunnymen залишилась одна назва.
У цьому складі гурт випускає новий альбом – Reverberation, який дуже негативно сприйняли критики. Поступово колектив опускається до клубного рівня, у якому перебуває до 1993 року. Продовжувати все це не мало сенсу, тож було ухвалено рішення про розпуск гурту.
Реформація відбулася 1997 року. Маккалох запропонував Паттінсону і Сержанту знову попрацювати разом, відродивши Echo & the Bunnymen. Гурт почав гастролювати й записувати нові альбоми. У 1999 році Ліс Паттісон звільнився за сімейними обставинами, а в групу були прийняті Пол Флемінг (клавішні), Саймон Фінлі (ударні), Стів Бреннан (баси), Горді Гауді (гітара).
У наступні роки Echo & the Bunnymen перевидає ремастовані записи, випускає кілька компіляцій і збірок, записує нові альбоми, регулярно їздить на гастролі. Останній реліз під назвою “The Stars, The Oceans & the Moon” вийшов 2018 року, а 2023 року в рамках туру з чотирьох концертів колектив повністю відіграв у Великій Британії свій четвертий альбом.
Деякі критики вважають, що нові учасники Echo & the Bunnymen не змогли повернути свою колишню славу. Однак повні зали та багатотисячний натовп шанувальників свідчать про те, що оновлений гурт зумів знайти свою нішу і має майбутнє.
