На початку XX століття Ліверпуль пережив еру німого кіно, яке на той час вважалось справжнім дивом техніки. Кінотеатри, де демонструвалися фільми без звуку, перетворилися на осередки культури та розваг, приваблюючи натовпи глядачів унікальною чарівною атмосферою рухомих зображень. Що потрібно знати про ліверпульські кінотеатри в епоху німого кіно, де акторська майстерність виражалась переважно в пантомімі, – досліджуємо на liverpool-trend.com.
Роль кінотеатрів німого кіно в Ліверпулі
Ці кінотеатри не лише були місцями, де можна було втекти від повсякденності, але й слугували свого роду соціальними центрами. Там люди різного віку та прошарків населення збиралися разом, щоб насолодитися справжнім дивом під назвою “кінематограф”. Ліверпуль як розвинене місто підхопив модну тенденцію доволі швидко. Стали створюватись перші кінозали.
У той час було заведено робити музичний супровід для фільмів. Але це не те саме, що саундтрек, який у наш час записаний і йде синхронно з картинкою. Тоді супровід був живим, музиканти готували інтермедії безпосередньо для конкретної кінострічки та програвали її під час сеансу. Для місцевих мешканців такі покази, розбавлені живою музикою, були справжнім святом.
Для Ліверпуля епоха розпочалась приблизно в 1910–1920-х роках. Тоді, на хвилі моди, кінодистриб’ютори стали будувати кінотеатри в кожному місті, майже на кожній великій вулиці. У Ліверпулі в 1920-ті налічувалось понад 90 будівель, де демонстрували німі кінострічки. Багато з них мали декадентську архітектуру в стилі артдеко з витонченими фасадами, геометричними вигинами та розкішними інтер’єрами.
Коли з’явились звукові фільми, багато старих кінотеатрів було перепрофільовано. Деякі з них пустували, а інші будівлі були втрачені. Проте одна ліверпульська сімейна фотостудія зафільмувала ці чудові кінотеатри в часи їхнього розквіту, а записи про це стали частиною Морського архіву.
Сьогодні багато вулиць і будівель Ліверпуля часто використовують як знімальний майданчик. У місті навіть створювала свій відеокліп співачка Тейлор Свіфт, про що ми писали тут. Раніше на нашому сайті обговорювалось питання втрачених кінотеатрів, але ця стаття присвячена саме німому кіно.
Lyme House – другий кінотеатр міста Прескот
Як приклад можна навести популярний у Мерсісайді кінотеатр Lyme House. Він був відкритий на початку 1920-х на Екклстон-стріт, що в центрі міста Прескот, і прославився спочатку німими фільмами. Це другий подібний заклад у місті на той час. Також про кінозал говорили, що він приносив сюди атмосферу Голлівуду.
Побудував другий кінотеатр містер Хьюз, той самий чоловік, який створив і перший – Prescot Picture Palace and Theatre of Varieties, розташований на Кембл-стріт. Він же був і керівником свого творива. Спогади про той час та світлини з місця подій довго гріли серце старожилів міста.
Кінотеатр побудували таким чином, щоб у людей, які стоять у черзі за квитками, було достатньо місця. Інші будівлі розташовувались на досить великій відстані. Враховуючи оживлений рух транспорту перед кіносеансами, це було дуже мудре рішення.
Кінотеатр офіційно зачинив свої двері в 1960 році. Але ми можемо пригадати деякі визначні факти з його історії.
Назва
Лайм – це прізвище, яке було відомим ще в 17 сторіччі. Вважається, що родина Лаймів була купецькою. У часи Єлизавети вона стала відомою та авторитетною. Ще на початку 17 століття з’явився будинок, який став у Прескоті одним із найбільших і найстатусніших. Його назвали Лайм Хаус. Олівер Лайм був геодезистом, а потім контролером порту Честер, а в 1685 році ненадовго навіть став мером. У другій половині 19 сторіччя будинок Лайма і його сад почали переробляти.
Перші роки
У 1922 році у відкритому тут кінотеатрі показали фільм “Три мушкетери” з Дугласом Фербенксом. Вхід відділяла вишукана скляна веранда. Це була нова будівля з теракотовим фасадом із вітражним навісом на всю ширину. Німе кіно тут показували доволі довго, аж поки розмовне його повністю не витіснило.
Спогади про Lyme House у місті дуже поширені й передаються з покоління в покоління. Хтось згадує гарні настінні світильники, інші – ковбоїв та індіанців, яких показували під час Saturday matinees – ранкових або денних суботніх сеансів, призначених для сімейних переглядів разом із дітьми у вільний від школи день. Усі тоді сприймали події дуже близько до серця. Наприклад, за свідченням очевидця, коли ковбої тягнули вози по колу, індіанці пускали стріли, і раптом приходила кавалерія, глядачі тупали ногами, щоб її привітати.
Після закриття
У 1960-ті настав час закрити старий кінотеатр. Там зробили склад килимів і меблів, а потім супермаркет Gateway. Зрештою будівля кінотеатру була знесена в рамках будівництва торгового центру Prescot. Однак фасад історичного кінотеатру на першому поверсі було ретельно збережено й переміщено вперед на вулицю Екклстон, щоб вирівняти з сусідніми будівлями. А Gateway перемістили після цього в найбільший блок у новому торговому центрі. Це місце стало супермаркетом Леннона, пізніше магазином одягу Select, а фасад тепер розташований над місцевим банком Галіфакс.
Звісно, подібних закладів було багато й у самому Ліверпулі, але сподіваємось, наша розповідь допомогла ліпше відчути атмосферу того часу. А якщо ви хочете краще відчути атмосферу Мангеттена й Бруклінського мосту, то дізнайтесь більше про фільм “Я – легенда”.
